Івасик тихо лежав у своєму ліжку біля вікна і дивився на небо. Як же він не любив неділю! Йому було дуже самотньо, адже нещодавно пішов на хмари останній хлопчик із його палати…
Іван, незважаючи на страшний діагноз, майже не страждав. Лише самотність завдавала йому болю.
Вдень… було легше. Лікарі, батьки … люди в лікарняному дворі й снігопад відволікали його від сумних думок. А залишаючись один… хлопчик сумував. І іноді навіть плакав тихенько.
Втім, щось підказувало йому, що залишилося зовсім небагато … і він теж піде на хмари. У чудове Місто.
А тим часом… його батьки робили все можливе, щоб урятувати сина. Ось тільки час біг, як пісок крізь пальці. Сума на лікування була просто величезною. Декілька мільйонів. Нереальні гроші для небагатої сім’ї. Не допомогли ні звернення до фондів, ні сюжети телебачення. Суму не могли зібрати ніяк. Дуже вже багато треба було.
Ось тільки… одного разу його батькам зателефонували. Волонтери. І попросили терміново приїхати у фонд. А коли ті, не знаючи, навіщо їх звуть, приїхали, то їм повідомили: “Гроші є! Вся сума. Ваш син житиме!!” Батьки … були в шоці. “Але як? Це величезні гроші!!” Волонтери відповіли, що пожертва була анонімною. І ніхто не знав, що далеко на Півночі, на одній із алмазних шахт знайшлися небайдужі.
У директора цієї шахти… був син такого ж віку, як і хворе маля. Тільки… він загинув у ДТП. І директор, побачивши цей сюжет по телебаченню, зібрав весь колектив шахти, і на загальних зборах колективу підприємства, сказав: “Ви всі знаєте, як я втратив сина. І що моя дружина… більше не зможе мати дітей. Мій хлопчик був таких же років, як і цей хворий малюк, та й звали його так само. Я… хочу попросити вас усіх про послугу.
Зима – це час чудес. Тим більше, що незабаром Різдво Христове. Давайте зробимо добру справу, створимо маленьке диво.
Я пропоную всім, хто може, переказати гроші на лікування цієї дитини. Я першим зроблю це, пожертвувавши свою місячну зарплату. Повністю. Ви ж самі дивіться, скільки зможете пожертвувати. Я нікого ні до чого не зобов’язую. Реквізити будуть у бухгалтерії. Наперед вдячний вам за допомогу”.
Яке ж було здивування директора, коли бухгалтер підприємства повідомив йому, що колектив відмовився отримати зарплату. Весь. До останнього робітника. Вони попросили перевести цю суму до фонду… На лікування того малюка.
Розчулений директор заплакав і сказав: “Слава Богу, що в мене на підприємстві працюють такі небайдужі люди, які розуміють – чужої біди не буває. Я хочу вам віддячити й наказую всім робітникам виписати премію – у розмірі 100% зарплати. А гроші… візьмемо із резервного фонду. Дитячий майданчик може зачекати. А хворий хлопчик – ні”
Так і вийшло. Всі працівники підприємства отримали премію. За самовіддану працю. А насправді – за добре серце… Хлопчик же був врятований!
А трохи згодом… дружина директора прийшла додому вся в сльозах. Він запитав її: “Що трапилося, люба?? Хто тебе образив? Чому ти плачеш?!”
Його дружина крізь ридання насилу вимовила: “Милий! Я… вагітна. У нас будуть діти. Двійнята”
Директор здивувався: “Але… як??!! Адже… лікарі сказали що ти ніколи не зможеш більше мати дітей!!” На що вона відповіла: “Лікар сказав… що це ДИВО. І його ніяк не можна пояснити. Це просто милість Божа”
І тут директор зрозумів. Що любов – це найбільша сила у Всесвіті. І що, якщо ти виявляєш істинну ЛЮБОВ, то НЕМОЖЛИВЕ СТАЄ МОЖЛИВИМ.
А по планеті, широко усміхаючись, незримим крокував і дарував людям радість Ангел Різдва.
Leave a Reply