Одного разу до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка.
– Ти втомилася, жінко? – занепокоївся Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.
– Дякую, я ненадовго, – відмовилася жінка. – Тільки попрошу – і відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь трапилося? Ніколи собі цього не прощу!
– Що ти не готова собі пробачити?
– Якщо з моєю дитиною щось станеться. Я як раз і прийшла, щоб попросити Тебе: Господи, спаси і сохрани її!
– Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі?
– Ні, але … У цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А у нього вік такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він заб’ється, і йому буде боляче.
Що ж, наступного разу він буде обережнішим, тому що на своїй шкірі дізнається, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ти не хочеш дати йому навчитися?
– Тому що хочу позбавити його від болю! – гаряче вигукнула мати. -Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти.
– І тепер хочеш, щоб я обклав його соломою з усіх боків? Добре. Гляди ж!
І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув її в світ. Вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх спокус, а заодно і від життя.
Жінка бачила, як її син намагається пробратися крізь солому, але марно. Син метався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то в розпач, то в лють.
А в кінці кінців дістав звідкись сірники і підпалив солому. Злетіло полум’я, і всю картину миттєво затягнуло димом.
– Хочеш підкинути в багаття ще соломи? – запитав Господь.
– Майте на увазі: чим більше соломи стелять батьки, тим сильніше бажання в дітей прорватися крізь неї за будь-яку ціну.
Якщо ж це не вдасться, то дитина може і зовсім почати марнувати життя. Адже вона не знає, що таке біль, і що таке свобода вибору -теж …
Ти думаєш, що це мішок соломи, але насправді це мішок проблем. У ньому знаходяться всі жахи, які тобі ввижаються, всі побоювання, які в тебе живуть, всі страхи, якими ти наповнена.
Все, про що ти думаєш і тривожить, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цю енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина так втомилася …
– Виходить, я не повинна піклуватися про сина ?! І це говориш мені Ти, Господи?
– Дбати – хоч греблю гати. Але ось турбуватися ти не повинна. Адже я-то теж про нього дбаю.
Дозволь і мені робити мою справу. Просто не заважай мені! Але це, як я розумію, питання віри …
Leave a Reply