– Поглянь, мамо! – вигукнула семирічна Марта.
– Зараз, зараз! – автоматично вимовила знервована жінка за кермом, маючи в голові купу справ, що ще очікували на неї вдома. Потім була вечеря, перегляд телепрограм, купання, телефонні розмови, аж настав час, коли треба було вкладатись спати.
– Марто, вже час іти в ліжечко!
Дівчинка побігла східцями вгору. Мама вже падала від утоми, та цілуючи її, усе ж знайшла в собі сили, щоб помолитися разом з донечкою. Поправила ковдру.
– Мамусю, забула дати тобі одну річ!
– Даси вранці, – відповіла мама.
– Дівчинка невдоволено насупилась.
– Але ж вранці в тебе знову не буде часу! – запротестувала.
– Знайду час, не хвилюйся, – відказала мати, обережно обороняючись.
– Добраніч! – додала й рішуче зачинила двері. Та все ж не змогла забути сумних очей дитини. Тихесенько повернулася у кімнату до дівчинки. У маленькій дитячій руці помітила затиснений клаптики паперу. Наблизилась й обережно розтулила долоньку. Дівчинка подерла на дрiбненькi шматки велике червоне серце із написаним на ньому віршем, що мав назву:
«Чому я люблю свою маму».
Жінка старанно зібрала всі клаптики. Врешті змогла прочитати, що написала Марта:
«Чому я люблю свою маму»
Навіть як багато працюєш
I мусиш вирішити тисячу справ,
Завжди знаходиш час
Побавитись зі мною.
Люблю тебе, мамо, бо я –
Найважливіша частина твого дня!
Ці слова глибоко зворушили жінку. За десять хвилин вона знову зайшла в кімнату дівчинки, тримаючи срібну тацю з двома чашками шоколаду і двома шматками торта. Лагідно погладила пухкеньку щічку Марти.
– Що трапилось? – запитала дівчинка, здивована нічними вiдвiдинами.
– Це для тебе, бо ти – найважливіша частина мого дня!
ВИСНОВОК: Зараз ми всі як ніколи в новинах 24/7, у стресі, тривозі, думаємо, що діти нічого не розуміють, та наші маленькі янголятка все бачать і все відчувають! Зараз вони, як ніколи потребують нашої уваги! Говоріть їм, що «Мама з тобою!», що все буде добре! Міцно-міцно обіймайте, читайте казки, вони ж завжди мають хороший кінець. Добро завжди перемагає зло! Так буде і в Україні! Ще трішки! І наші дітки будуть гратись під мирним небом!
© Бруно Ферреро
Leave a Reply