На годиннику було опів на п’яту ранку. Рудоволосий хлопчина, пробираючись крізь дощ ішов на роботу. Це був його перший робочий день і він неабияк хвилювався, адже робота та була ох яка відповідальна й незвична.
Від сьогоднішнього дня він – продавець настрою у родинній крамниці, і як казав його батько: «Зранку в першу чергу людина одягає настрій, а вже опісля й все інше».
Продзеленчав дзвоник над старими дверима й юнак увійшов до середини.
Плащі на вішаках мов вдивлялись у нього своїми очима – ґудзиками. Та то були не звичайні одежини, бо як ви вже пам’ятаєте, крамниця ця зовсім не звичайна. Хлопець легенько провів пальцями по комірцях й із кожним дотиком настрій його змінювався.
Торкнувшись блакитного, йому стало так мрійливо, що хотілось здійнятись угору, де птахи колихають небо крильми. А лиш узявся він за брунатний, одразу запахло домом й бабусиними пиріжками й стало так тепло – тепло, що захотілось загорнутись у цей настрій, що він і зробив. І саме у цю хвилину знову задзеленчав дзвоник, прийшов перший покупець.
– Доброго ранку – промовив чоловік у високому циліндрі й із тростиною, схожою на змію, яка чомусь мов перетворилась на палицю.
– І вам доброго ранку. Якого настрою бажаєте?
– Мені он того, сірого – відказав загадковий пан.
Хлопчина підійшов до сірого плаща й лиш торкнувшись до комірця рукою, одразу прибрав її. По ньому мов грозова хмара прокотилась, так сумно стало на серці.
– А ви упевнені, що вас цікавить саме цей? У нас чималий асортимент…
– От бовдур! Звичайно я впевнений! Ти поглянь на мій костюм, він увесь заляпаний. Та безцеремонна калюжа розляглась собі прямісінько посеред дороги, то я й наступив у неї, не побачивши. Ну, чого стоїш? Давай швидше, у мене обмаль часу.
Юнак простягнув йому замовлення й на кілька хвилин залишився сам на сам із думками, які зовсім не тішили. Жаль йому було того дивного пана, якому увесь день доведеться ходити загорнутим у смуток.
Дзинь – дзинь, почулось невдовзі й думки хлопчини порозлітались, мов метелики. Перед ним стояла прегарна дівчина із усмішкою на губах кольору доспілої вишні. Саме такого настрою вона й попрохала:
– Мені ось той, червоний будь ласка.
Комірець відбився чудовою мелодією у серці продавця. Не було сумніву, дівчина була закохана у когось. Невдовзі плащ уже був на новій власниці. Він так їй личив, що юнак не міг відвести погляду.
– Куди?
– Як це куди? До крамниці звичайно. Не проти якщо й я трішки поторгую настроєм?
– Не проти, приходь.
– Гаразд, домовились. І перевдягни на завтра плаща. Цей сірий тобі ну зовсім не личить.
Уже на ранок стояли обоє за прилавком. Гануся уважно заглядала в очі кожному відвідувачу, що старанно обирав колір у якому проведе увесь день. Й щиро раділа, коли вони обирали будь – який із веселкової палітри. До крамниці увійшов пан із тростинкою – змією.
Пан зайшовся щирим реготом від тих слів.
– Качки, ото ти вигадала, качки у калюжах. А й дійсно, було б непогано, бо я щоразу мокрий ходжу.Ну ж бо, рудоволосий, подай мені того помаранчевого плаща!
Із крамниці вийшов пан одягнений у бешкетний настрій й пострибав по калюжах, вигукуючи:
– Качки, качки у калюжах!
– Як тобі це вдалось? – запитав юнак.
– Знаєш, буває так, що ми не можемо змінити того що трапилось, та можемо змінити наше ставлення до цього, або ж допомогти комусь це зробити. Бо люди часто зовсім не знають, що пляму можна витерти звичайною серветкою, а сльози усмішкою.
У цей день до крамнички завітало ще чимало покупців, та Гануся довго дивилась на двері, наче чекаючи на щось, чи на когось…
– Він неодмінно прийде. – запевняв хлопчина.
Й нарешті, коло дверей постала темна згорблена постать. Дівчинка підійшла до старенького, простягаючи йому оберемок підсніжників.
– Пані Софія так любила ці квіти, думаю вона зараз усміхається до нас із неба.
– Так дівчинко, я теж так думаю.
В очах діда Миколи зблиснули сльози й він вийшов із крамниці одягнутий у зелений плащ – настрій вдячностій тримаючи у руці білі підсніжники.
Бо так буває, що й серветка не допоможе, весела усмішка не прибере сльози. Та лиш тепле слово засяє промінцем між темряви.
Автор: Ольга Вовк
Leave a Reply