Мою ситуацію можна назвати типовою. Заміж вийшла в 26 років, незабаром народилася дочка. Жили з чоловіком добре. Але незабаром він вирішив, що я ледащо, відпочиваю в декретній відпустці, потім, що на роботі я мало заробляю, хоча дійсно зарплата моя була набагато менша його, але все ж це не означає, що я не працювала (я вихователька в дитячому садку).
Правильно кажуть, що, коли виходиш заміж, придивися до свекрухи. Таке життя буде чекати і тебе.
Чоловік став часто ставити мені в приклад свою матір. У тої і город на дачі, і бухгалтером все життя працює, і двох дітей виростила. А чим займаюся? Працюю позмінно і іноді взагалі по півдня.
Чесно зізнаюся, намагалася, як могла. Їздила до свекрухи на дачу, допомагала їй з городом. Все робила по дому. Після дочка пішла в школу. Начебто вже дитина стала більш самостійною, але клопоту від цього не стало менше. На роботі упахіваюсь, а грошей все немає. Терпіла. Була залежною від чоловіка. Тим більше, хотілося, щоб сім’я була повною.
Але все ж не дарма існує думка, що чим більше терпиш, тим більше сідають на голову.
Намагалася пояснити, донести, що я теж працюю, що теж потрібна допомога, я не залізна. Але ніякого толку. В результаті дійшло до того, що чоловік заявив, мовляв, якщо я не хочу працювати і заробляти, то він буде в сімейний бюджет віддавати зі своєї зарплати стільки ж, скільки я заробляю, а решта збирати. Вже до цього наші відносини були не особливо хорошими, а після цієї заяви, стали зовсім поганими.
Тоді я і усвідомила, що настав час щось змінювати в житті. Набридло слухати, як чоловік постійно в приклад наводить свою маму. Ось і вирішила повернути його назад їй. Пішло у мене на це три роки !» Стала шукати іншу роботу, поки ще є час. Лише через рік змогла влаштуватися в приватний садок і то допомогла знайома. За цей час встигла натерпітися стільки, що не переказати.
Розлучилися, почали все ділити, розмінювати, багато скандалів. І нарешті я цілий рік живу в спокої і гармонії. Я не одна, у мене є дочка. Ще є мама, а я відчуваю себе щасливою.
У мене є своя однокімнатна квартира, робота. Живемо ми скромно. Однак родичі все не можуть заспокоїться – все намагаються мене з ким-то звести. А дехто називає мене розлученою з причепом, тому повинна бути більш поступливою, якщо хочу знайти нового чоловіка. Але мені це не потрібно! Так і хочеться сказати: «Самотня жінка не бажає познайомитися». Але я не самотня, у мене є сім’я, хоч в ній і не т чоловіки. А він теж сімейний, адже поруч його мама.
Leave a Reply