Жив-був один король. І захотілося йому мати таку картину, яка б випромінювала умиротворення і спокій. Щоб кожен раз, дивлячись на неї, на душі ставало спокійніше і легше. Нагородою за таку картину був мішок золота.
Багато художників взялися до роботи. Коли всі картини були дописані, король оглянув їх, але серед них лише дві привернули його увагу.
На одному полотні було зображено тихе озеро. Воно, як дзеркало, відбивало гори, що підносилися навколо нього і блакитне небо з білими хмарами. На березі росли дивовижні квіти, а над ними пурхали строкаті метелики. Кожен, хто дивився на цю картину, був переконаний, що це і є досконала картина спокою.
На другому полотні були гори – гострі і похмурі. Над ними вирувало небо, йшла злива і виблискували блискавки. По гірській стіні падав пінистий водоспад. Однак, придивившись, король побачив біля водоспаду під невеликим кам’яним дашком крихітний кущик, зростаючий з ущелини в скелі. На ньому птахи звила гніздо. Там, в оточенні стрімко падаючої бурхливої води, незважаючи ні на що, пташина продовжувала висиджувати пташенят.
Саме цю картину і вибрав король.
Мораль: Спокій – це не там, де тихо і мирно, де немає шуму і занепокоєння. Це там, де попри все, ви зберігаєте спокій в душі.
Leave a Reply