Давним-давно це було. Бабуся Ганна була молода і жила в селі. У сусідів був сад, а в саду росла велика груша.
У сусідів вродив одного разу багатий урожай груш і жовті медові плоди гнули гілки до землі.
А у молодої Анни захворіла маленька донечка. Сильно захворіла, кашляла і слабшала в спеку з кожним днем. І нічого не їла, ні кашу, ні хліб, ні молочко.
Зневірена мати питала у своєї кровинки: що їй дати поїсти? І дівчинка, вже прозора від хвороби, попросила грушку. Ось з’їла б вона шматочок груші!
Анна пішла до сусідів, хоч це і було їй важко. Вона не звикла просити, бо просять жебраки! Але пішла і попросила одну грушу, – дайте для дитини, будь ласка. Сильно хворіє дочка …
Сусіди, чоловік і дружина, переглянулися і навіть розреготалися, он як! Сусідка вперла руки в товсті боки і розважливо роз’яснила: якщо всім давати груші, що ж їм самим залишиться? Цьому дай грушку, тому дай, а що нам залишиться, ти подумай!
Не дали. А дівчинка померла. Може, грушка і не врятувала б її, але вона хотіла шматочок з’їсти і боязко просила …
… Минуло кілька років і захворіла дочка сусідів. Тих, у яких була груша. А якраз почався голод; та ще й корови похворіли і загинули майже в усіх селян.
А дочка грушевих сусідів просила пиріг із сиром; це в південних краях пекли такі пироги. Тільки молока ж то немає; який там пиріг із сиром? Борошно ще можна роздобути, а молока нема.
А у Ганни корова добре доїлася. Рятувала всю сім’ю, всіх дітлахів. І Анна дізналася, що сусідка бігає в розпачі по селу і шукає молоко. Але молока немає! А до Ганни не йде, зі зрозумілих причин.
Анна взяла відро молока і віднесла сусідці. Свою сім’ю обділила, але віднесла. Мовчки подала це відро, мовчки в очі подивилася і мовчки пішла. А сусідка також мовчала. Стоїть і дивиться на повне відро молока.
Дочка сусідки одужала. І життя потекло далі.
Коли бабуся Анна розповіла внучці цю історію, минуло з часу тих подій вже років п’ятдесят. І сусідів цих вже не було, в їхньому будинку жили інші люди. А дерево залишилося. І гілки його з добірними жовтими, медовими грушами, звисали на подвір’я бабусі Ганни.
… Дівчинка-внучка жодної груші ніколи не взяла. Навіть із землі. Їй страшно було навіть дивитися на грушу. Страшно і сумно.
Хоча дерево й не винне. Воно не страшне. Це жадібність – страшна. Страшна і вбивча штука – жадібність …
Автор: Анна Кир’янова
Leave a Reply