«До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх» – мудра притча про відданість

По довгій, дикій, стомлюючій дорозі йшов чоловік з собакою. Йшов він собі йшов, втомився, собака теж втомилася. Раптом перед ним – оазис! Прекрасні ворота, за огорожею – музика, квіти, дзюрчання струмка, словом, відпочинок.

– Що це таке? – запитав мандрівник у воротаря.

– Це рай, ти вже помер, і тепер можеш увійти і відпочити по-справжньому.

– А є там вода?

– Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни …

– А поїсти дадуть?

– Все що захочеш.

– Але зі мною собака.

– Шкодую, сер, з собаками не можна. Її доведеться залишити тут.

І мандрівник пішов далі. Через деякий час дорога привела його на ферму. Біля воріт знову сидів сторож.

– Я хочу пити, – попросив мандрівник.

– Заходь, у дворі є колодязь.

– А моя собака?

– Біля колодязя побачиш поїлку.

– А поїсти?

– Можу пригостити тебе вечерею.

– А собаці?

– Знайдеться кісточка.

– А що це за місце?

– Це рай.

– Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай – там.

– Бреше він все. Там пекло.

– Як же ви, у раю, це терпите?

– Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.

Джерело

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*