Одного разу до Майстра прийшов молодий юнак і сказав:
– Я прийшов до тебе, бо відчуваю себе настільки жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо стверджують, що я невдаха, тюхтій і ідіот. Прошу тебе, допоможи мені!
Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів:
– Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі з твоєю.
– З… з задоволенням, Майстре, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.
– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелику каблучку з гарним каменем.
– Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цю каблучку, щоб віддати борг. Постарайся взяти за неї побільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Йди і повертайся якомога швидше! Юнак взяв каблучку і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати каблучку торговцям, які з великою цікавістю розглядали його товар.
Але варто було їм почути про золоту монету, як вони тут же втрачали до нього будь-який інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таку каблучку і що за неї можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.
Почувши слова старого, юнак дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра ні в якому разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши каблучку добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він зайшов до Майстра.
– Майстре, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би виручити за каблучку пару срібних монет, але ж ти велів не погоджуватися менше ніж на золоту! А стільки ця каблучка не коштує.
– Ти тільки що вимовив дуже важливі слова, синку! – відгукнувся Майстер. – Перш ніж намагатися продати каблучку, непогано було б встановити її справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи-но до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за каблучку. Тільки, що б він тобі не відповів, не продавай її, а повертайся до мене. Юнак знову виліз на коня і відправився до ювеліра.
Ювелір довго розглядав каблучку через лупу, потім зважив її на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака:
– Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але, якщо він дасть мені час, я куплю каблучку за сімдесят, враховуючи терміновість угоди.
– Сімдесят монет?! – юнак радісно засміявся, подякував ювеліру і щодуху помчав назад.
– Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь хлопця.
– І знай, сину, що ти і є ця сама каблучка. Дорогоцінна і неповторна! І оцінити тебе може тільки справжній експерт. Так навіщо ж ти ходиш по ринку, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?
Leave a Reply