Син привів мамі наречену: мовляв, будуть жити у неї. Мудра відповідь матері вразила усіх!

Маленькі дітки, маленькі бідки, але одного разу діти виростають. Ця мати вибрала свій шлях – відпустити.

Ось як все було:

“Місяць тому син привів додому дівчину.

– Мамо, це моя Зоя. Ми любимо один одного і будемо жити разом.

Як будь-яка мати, я бажаю щастя своїй дитині. Хочуть жити разом – нехай живуть, я звичайно ж, не проти.

– Добре, синку. Ви поки йдіть на кухню, чайку попийте. А я речі твої зберу.

– В якому сенсі – речі збереш? – здивувався син.

Я дивлюся на сина і бачу його щиро замішання. Він явно не зрозумів, довелося пояснити:

– В прямому. Я зараз зберу твої речі й ви підете жити разом. Адже ви цього самі хочете!

– Нуу, мам, розумієш, винаймати квартиру дорого, та й нема на що – ми студенти, ти ж сама знаєш. Ми тут думали пожити. Ми тобі не завадимо.

Звучить непогано, але ж я сама зі свекрухою десять років жила, поки ми з чоловіком квартиру не отримали. Відносини у нас, природно, зіпсувалися.

Це зараз я їм не заважаю. А через місяць-другий полетять в мене тапки: криво дивлюся, зауваження роблю, виживаю з дому. Не треба мені такого щастя. Ех, Зоя, ти ж навіть не уявляєш, від якого пекла я тебе позбавила.

– Ні, синку. Якщо ти вважаєш себе досить дорослим, щоб жити з коханою дівчиною, постарайся забезпечити вам умови для спільного життя. А це значить бути дорослим: перевестися на заочку, знайти роботу і винаймати квартиру. Але простіше і дешевше кімнату! Тоді й живіть разом, скільки душа забажає.

– Мама, та ти що ?! Жити в комуналці з чужими людьми? Ми не хочемо.

Ось так. Тобто, мою квартиру в комуналку перетворити та чужу людину підселити – ми хочемо. А самі з чужими людьми – не хочемо. Цікаво.

– Зоя, Ви любите мого сина? Хоча, напевно любите, раз хочете жити разом.

– Так. Я люблю Вашого сина. Дуже. – ледь чутно промовило повітряне створіння.

– Ви любите один одного, а з коханим рай і в курені. Правильно я кажу, Зоя?

– Та правильно. Я і на комуналку згодна, аби разом.

– Ну ось, син, так тому і бути. Повір, Зоя буде тобі вдячна за моєї відсутності. Влаштовуйте своє життя без мого контролю й участі. Але щодо комуналки не переживайте – буду додавати, щоб на квартиру вистачало.

Через пів години закривши за дітьми двері, я розридалася. Аж надто великою була спокуса молодь у себе залишити: і син поруч, і невістка під наглядом.

Але не можна – дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я свою справу зробила – виростила. Прийшла пора відпустити сина у вільне плавання “.

А ви згідні з нею? Самі вчинили б так само?

Джерело