Один чоловік сказав:
– Я йду на роботу і хочу відчувати, що виходжу з дому ситим – їжею, теплом, любов’ю. Тому що тоді очі мої не будуть бажати, а руки – тягнутися до того, що пропонує мені навколишній світ.
Коли дитина виходить з дому голодною, вона їсть те, що їй дають інші люди – у неї немає іншого виходу.
Те ж саме відбувається і в людських взаєминах. І подружжя, які розлучаються – це подружжя, які не насичуються своїми відносинами вдома.
Задумайтеся, що ви даєте іншим, і не думайте, що ваша дружина або ваш чоловік – це хтось, у кого минув час вибору і вже не існує небезпеки його втратити. У групі ризику знаходяться ті сім’ї, в яких один не «підгодовує» іншого. На жаль, багато хто не помічає знаків, які посилає інша людина. Жодне розлучення несподівано не відбувається. Тільки здається, що бомба вибухає раптово, і ми повідомляємо іншим людям: “Все! Ми розлучилися!”
Насправді, бомба не вибухає раптово, це накопичувалося, накопичувалося… Тому давайте людині те, чого вона потребує, щоб вона могла сказати:
– Спасибі, я багато не візьму!
Це хороший спосіб утримати свою половинку. Адже тоді у колеги по роботі, сусіда, або когось ще, спокушаючого близьку вам людину різними привабливими пропозиціями, не буде шансів”.
Архим. Андрій (Конанос)
Leave a Reply