Дівчина була в поганому настрої. Все було проти неї, все її дратувало. Багато вимагають у школі, вдома, надто багато… Та ще й мама вже вкотре читає їй нотації…
Дочка насупилася ще більше. Потім, дивлячись мамi просто в очі, голосно сказала:
– Maмо, мені вже обридли твої повчання. Чому, натомість, не обіймеш мене сильно-сильно? Жодна порада не допоможе менi бiльше від твоєï ласки.
Мати дуже здивувалась. Очі дочки благали обіймів. Непевним голосом і майже з плачем сказала:
– Хочеш… ти хочеш, щоб я тебе обійняла? Знаєш, я також хочу, щоб ти мене обійняла…
I вони обмінялися обіймами, зі сльозами радости в очах.
Кожен із нас потребує потіхи і розради. Але ми часто є надто стримані, надто боязкі, щоб виявити наші правдиві почуття. І ховаємо їх за холодною й суворою маскою, зі страху, щоб iншi не побачили нашої «слабкості».
Адже тільки теплота серця може врятувати нас від великого холоду нашої епохи.
Leave a Reply