Вчора я цілий день думала про щастя. Про те, що воно складається з дрібниць. З простих деталей. Яскравих спалахів. Моментів.
Моя тітка відчувала себе щасливою, коли чоловік повертався з риболовлі з повною сіткою карасів. Він відкривав хвіртку з таким задоволеним виглядом, що хотілося танцювати «летка-єнку». В той день вони затівали вуха, звали сусідів, діставали баян і співали до перших зірок «Не плач дівчисько».
У бабусі стан щастя асоціювався з молочним киселем. Якось раз в роки війни, коли борошно більше скидалася на дорожній пил, а ялинові лапи заварювали, замість чаю, її мама зварила молочний кисіль, вимінявши десь ложку крохмалю і жменю цукру. З тих пір нічого смачнішого вона не пробувала, і ніякі празькі торти і еклери не могли зрівнятися з цим делікатесом.
У шкільні роки я відчувала себе нескінченно щасливою повертаючись від стоматолога і вже в під’їзді вловлюючи аромат улюбленого сирного печива. Мама пекла ціле деко, і поки воно остигало, читала мені «Чук і Гек».
Валерій Сюткін в одному з інтерв’ю розповів, як колись в Харкові під час святкування Дня міста вийшов на сцену, відкрив рот, щоб привітатися, і в цей момент мікрофон вдарив його струмом. Співак від несподіванки голосно промовив матюк і мало не провалився від сорому.
Ось тільки народ, а на площі зібралося півмільйона, влаштував двадцятихвилинну овацію, прийнявши артиста за свого. За такого ж уразливого, що спокушається, смертного.
Для моєї сестри неймовірним щастя було залишитися вдома через бронхіт, пропустивши важливу тему з геометрії, і цілий день читати детективи Агати Крісті.
Для подруги – побачити веселку і журавлиний клин.
Для татового друга – отримати премію.
Одна жінка усиновила дворічного хлопчика. Везла його додому і хвилювалася, так як в дитбудинку попередили, що малюк буде плакати. Той розглядав клени, рекламні щити, мурали і мовчав. Потім вони зайшли в квартиру, з’їли суп, пограли ключкою з шайбою. Малюк вів себе стримано, а вона все не могла розслабитися, чекаючи сліз. Потім син заснув і крізь сон сказав: «Мама». У цей момент розплакалася вона. Від неземного щастя!
Адже щастя – це коли живі батьки і здорові діти. Коли поспішаєш на важливу зустріч, вилітаєш кулею з дому, а чоловік вже почистив від снігу твою машину. Коли з завтрашнього дня – літні канікули і пахне півоніями. Батьки заснули, а ти навшпиньки пробираєшся в більшу кімнату, щоб подивитися «Брудні танці». Знаходиш в зимовій сумці торішню цукерку або сто гривень. Робиш повне обстеження і дізнаєшся, що абсолютно здорова. Забуваєш на дитячому майданчику сумку з документами, а потім через годину повертаєшся і знаходиш її цілою і непошкодженою.
Коли самостійно дихаєш … ходиш … живеш …
© Ірина Говоруха
Leave a Reply