“Мамі треба відпочити”. Текст, який показує, що таке справжнє жіноче щастя

Мамі треба відпочити. Після пологів я щодня чула ці слова.

Повертаючись додому з роботи, він першим ділом йшов мити руки й до дитини. Ігноруючи накритий стіл і телефонні SMS. Тоді я вдруге закохалася у свого чоловіка.

“Мамі треба відпочити” – посміхався він, брав на руки сина і не відпускав, мугикаючи колискову, поки малюк не засне.

“Мамі треба відпочити” – сонно бурмотів він, встаючи вночі, змінюючи пелюшку і підкладаючи мені наш скарб. Він терпляче чекав, поки син насититься, і дбайливо перекладав Пилипа в ліжечко.

“Мамі треба відпочити” – збирав він однорічного Пилипа на вечірню прогулянку, даючи мені можливість провести час в тиші.

“Мамі треба відпочити” – він перевіряв уроки, на пальцях пояснюючи незрозумілі Пилипу речі.

“Мамі треба відпочити” – шикнув він на Пилипа, який повернувся з випускного…

Варто було прозвучати цим словам, як душу наповнювала незрозуміла ніжність, хвилями зігріваючи та укутуючи від побутових негараздів і втоми. На очі наверталися сльози щастя, яким хотілося поділитися з усім світом.

Був і третій раз, коли любов до чоловіка накрила мене з новою силою. Коли слово мама було замінено на бабусю.

“Бабусі треба відпочити!” – він погрозив пальцем нашому онукові, який розкапризувався під час першої розлуки з мамою і татом, і став тихенько наспівувати йому колискову.

“Бабусі треба відпочити” – він підморгнув онукові й став ладнати вудки, збираючись на ставок з первістком Пилипа.

“Бабусі треба відпочити” – з легким докором у голосі, він простягнув онукові навушники, щоб його планшет не кричав на весь будинок.

До народження онучки він не дожив зовсім трохи. Діти забрали мене до себе, відмовилися залишати одну в спорожнілому будинку.

Вперше взявши на руки онуку, я розплакалася. Мені здалося, що ось-ось – і я почую такий рідний голос: “Бабусі треба відпочити!”. Навіть озирнулася, з якоюсь дурною надією на уяву, що розігралася.

Увечері, вже на межі сну, я вловила шепіт Пилипа з вітальні: “Спи, хороша, спи. Мамі треба відпочити!”. Я встала і тихенько відчинила двері: Пилип качав доньку на руках, тихенько наспівуючи колискову. Ту саму. Татову.

Його з нами вже немає, але його слова “мамі треба відпочити” – живі.

Джерело