«Я люблю тебе», — ось що встигали написати люди, які гинули під час атаки терористів, і з літаків, що падають. Із затопленого підводного човна та з-під завалів після землетрусу.
Останніми секундами встигали написати ці слова тим, кого любили. Замість скарг, благань про порятунок, прокльонів чи повчальних афоризмів.
Хоча всі вони йшли з дому в різному стані. Вони ж не знали, що більше не повернуться. І деякі сварилися; лаялися, що не можуть знайти ключі; сніданок несмачний; знову ти лізеш під ноги; де мої туфлі?.. Прийду і на розлучення подам! Так-так, такі думки бувають. У всіх. Але потім сталося страшне і всі ці люди писали одне: «Я люблю тебе!»
Начебто зрозуміли, що це найголовніше.
Саме ці слова треба встигнути написати чи сказати. А все дріб’язкове лушпиння: образи, роздратування, гнів — вони нічого не означають. Дурниці це! І ревнощі – дурість, і жадібність, і все інше. Потрібно встигнути написати головне!
Отже, любов — вона є в кожному серці; і в кінці шляху тільки вона і залишається, тільки вона має значення.
Тільки треба частіше про це згадувати; не завжди є можливість написати це і вибачитися — як не дивно, всі ці люди вибачалися.
Якщо встигали.
Автор: Анна Кір’янова
Leave a Reply