Живуть в нашому селі двоє літніх людей, дід Сергій і баба Марія. Живуть душа в душу, і все у них ладиться. Все село дивиться на них і радіє, а дехто навіть заздрить. Завжди разом. Ніколи їх не бачили щоб хтось по одинці йшов.
Навіть за хлібом в магазин удвох йдуть. Якщо дід Сергій на риболовлю йшов, то поруч завжди його баба Марія. Я особисто не знаю більше таких сімей, де чоловік і дружина так нерозлучні. Навіть в газеті про них писали багато років тому, і сільські жителі навіть пишалися, що живуть поруч з ними дід Сергій і баба Марія.
Тільки от ніхто з жителів села не знав як вони зустрілися. Не знали цю таємничу і моторошну історію давньої зустрічі Сергія і Марії.
Сергій в молодості працював водієм лісовоза. Працювати доводилося і вдень і вночі. І одного разу він так запрацювався, що заснув за кермом і перекинувся в яр. Приїхала міліція і лікарі, які констатували смерть молодого хлопця. Відправили Сергія в районний морг, де він і пролежав добу, поки не прокинувся.
Сергій отямився від нестерпного болю і холоду в повній темряві. Він довго не міг зрозуміти де він знаходиться, поки не здогадався де. Рани на голові не були перев’язані. А навіщо якщо людина померла.
Але ще сильніше він перелякався коли почув слабкий плач в темряві. Тут вже у будь-якої нормальної людини дах поїде. Прислухався Сергій, плаче хтось, і не здалося йому зовсім, як він спочатку подумав. Плаче дівчина.
– Тут хтось є? – пошепки вимовив Сергій.
Плач припинився і почулася метушня в темряві.
– Хто тут? – знову запитав Сергій.
– Марія, – схлипуючи сказав жіночий голос.
– А мене Сергій звуть, – сказав він, – Маша, а ти знаєш де ми?
— У морзі, – запросто відповіла вона.
– Ось і я подумав що в морзі. А як ти сюди потрапила?
— Потонула. А ти?
– Розбився на машині. Заснув за кермом.
Вони помовчали обоє не вірячи в те, що відбувається. Важко було повірити в таке. Двоє воскреслих – ожилих одночасно в один час, хіба це не диво? Це напевно знак.
– Не плач Маріє, скоро за нами прийдуть.
– Мені дуже холодно. Не відчуваю ні рук, ні ніг.
Сергій кусаючи губи зліз зі столу, простягнув руку і пішов, поки пальцями не торкнувся чогось теплого.
– Давай я тебе обійму,- сказав Сергій. Так обом тепліше буде.
Чекати їм довелося не довго. Години через дві двері відчинилися і…
І довелося довго відкачувати лікаря. Ну ви розумієте, що не кожен витримає, і не збожеволіє бачачи таке видовище. Про цей випадок довго ще говорили, хоча тримали у великому секреті.
Ну а дід Сергій і баба Марія з тих пір не розлучалися. І прожили своє життя щасливо.
© Володимир Петров
Leave a Reply