Історія про людяність, яка нікого не залишить байдужим!

Ранок. Либідська. Я забігла в супермаркет. Взяла мінеральну воду і до каси. У черзі переді мною стояв чоловік років 35-ти. Гарної статури, відмінно одягнений, але вигляд у нього був якийсь незібраний. Він заплатив за пляшку дорогої випивки і вийшов на вулицю.

– Крутий бізнесмен, який розорився під час карантину, – сказала мені продавщиця.

Я нічого не сказала. Ранок. На своїй хвилі.

– Чесно! Збанкрутував і тепер кожен вівторок і п’ятницю приходить купує на решту грошей найдорожчий коньяк, – додала продавщиця.

***

Я вийшла на вулицю. Чоловік стояв недалеко від входу, поставивши пляшку на лавку.

– Дорогий, але не якісний, – сказала я.

Він подивився на мене.

– Це ще чому?

Я взяла пляшку і показала три відмінності.

Він з зацікавленням подивився на мене.

– Звідки такі знання?

– Я майже рік присвятила піару даної продукції. Народилась в Вірменії, як я можу не знати все про добрий коньяк.

Він усміхнувся.

– Ваша робота?

– Моє хоббі. Чому саме по вівторках і п’ятницях ви купуєте найдорожчий алкоголь?

– Люблю систематичність.

Ми обоє посміхнулись.

– А якщо чесно?

Він покрутив пляшкою, зітхнув, потім поглянув на мене.

– Все банально. Друг зрадив, партнер по крупному підставив, дружина пішла, а дівчина на днях розбила машину.

– І все?

Він здивовано поглянув на мене.

– Хіба цього мало?

Ви позбулися людини, яка не була вашим другом, від вас пішла жінка, яка вас не кохала, дівчина розбила машину, але залишилася живою. А партнер підставив по крупному і тим самим ви заплатили десятину на багато років вперед.

Він вже широко посміхався.

– А ви наче постійно відраховуєте десятину?

– Обов’язково! Тому Бог, коли я потрапила в схожу ситуацію, дав мені інше рішення. Ви запили, а я стала рекламувати алкоголь.

Помітили різницю?

Він розправив плечі і подивився на мене.

– А ви не бажаєте кави? Я знаю відмінне місце.

– Дуже!

***

– Чому ви заговорили зі мною? – запитав мій новий знайомий?Профдеформація, – посміхнулася я.

– Завжди виводжу всіх на розмову.

– А якщо серйозно?

– Я не повірила, що ви опуститеся на саме дно.

Ігор завмер і через кілька секунд запитав:

– Чому не повірили?

Тому, що сильні люди вміють вчасно зупинитися.

Він поставив чашку і тоді приклав долоні до очей, наче як намагався їх втиснути.

Я розуміла, що він стримує сльози, і дала йому можливість заспокоїтися.

Коли він прибрав руки, то помовчав певний період і тоді сказав:

– Так зазвичай мама казала батькові: “Сильна людина вміє вчасно зупинитися”.

Я спокійно додала:

– А ви син свого батька.

Ігор подивився на мене і посміхнувся.

– Як вчасно ви спустилися на землю, богиня піару.

Я розсміялася, тому, що багато років тому назад мене так називала моя колишня колега й неймовірно талановитий дизайнер.

Іра Ч. робила такі макети, що всі приходили на них подивитись. Це було справжнім витвором мистецтва. Кожний макет.

***

Ми могли б, ще розмовляти й розмовляти, але мені потрібно було бігти, щоб зайняти своє улюблене місце в коворкінгу біля вікна.

– Ви ж не випадково зустрілися мені сьогодні? – запитав Ігор.

І, я зрозуміла, що йому дуже хотілося вірити, що його життя дійсно стане іншим.

– Невипадково, – відповіла я. – Це моя десятина.

Він посміхнувся.

– Хіба богиня піару має платити?

– Часом навіть в подвійному розмірі, – відповіла я.

І поки я йшла по дорозі, то змахувала сльози. Я не соромилася їх.

Вони, як наслідки катарсису очищували сприйняття того, що було головним.

А головним завжди залишається людяність.

© Вероніка Кирилюк

Джерело

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*