«Люди, з якими мені по дорозі»: зворушлива історія, яка знайде відгук у серці кожного

У моєї дочки на вушках – спеціальні процесори. З ними вона чує. Без них – ні.

Ми зараз відпочиваємо на морі. Купаємося, плаваємо. Для процесорів придумані аквабокси, в яких можна плавати.

І якщо у ванній або басейні – ми ними звичайно, користуємося, то в морі – мені страшно їх загубити. Ну не дай Бог …

І ми в морі знімаємо “вушка” – процесори, і плаваємо без них.

Іншими словами, Катя, коли купається в морі, не чує.

Зараз зайшли в море, плаваємо.

Недалеко від нас купається хлопчик років семи з мамою. Пірнає, бризкається.

І випадково в процесі гри, весело виринувши з води, він штовхає Катю, яка не чула його наближення, злякалася, впала в воду…

Все це за секунду, і вже через п’ять секунд все добре, я її хапаю, притискаю, рятую, але Катя пхикає. Не боляче, але, мабуть, налякалася, що несподівано. Я обіймаю її, заспокоюю.

Мама хлопчика каже синові:

– Іди вибачся.

– Ні, – стоїть на своєму хлопчик.

– Ти образив дівчинку, штовхнув.

– Я не навмисне.

– Ну і що? Але вона плаче. Вибачся …

– Не хочу.

Якщо чесно, я не вважаю винуватим хлопчика ні в чому. Дитина гралася і пірнала, і, виринувши, випадково налякала когось поруч. Це швидше вже я сама винна: ​​могла б відійти в сторону, бачачи, що хлопчисько рухливий і грайливий. Загалом, море не поділили.

– Вибачся! – наполягає мама.

– Скажи: «Вибач!»

– Не треба, – тихо кажу я мамі, коли хлопчик відвернувся.

– Моя дочка, поки у воді, не чує, і не відповість.

Мама задумливо подивилася на мене і відповідає:

– Треба. Треба вибачатися, якщо образив. Навіть не заради того, перед ким, а заради себе. Заради совісті …

Мені так сподобався цей крихітний епізод. Адже це тільки на перший погляд крихітний. Якщо забруднив дзеркало душі чужої образою, краще вибачся, протри душу.

Заради себе і внутрішньої чистоти. Вибачення (каяття) – це як зняти з душі тягар. Має сенс це робити, навіть якщо вас точно не пробачать або навіть не почують. Адже Ваша совість завжди вас почує!

А мама класна. Хлопчик підійшов до нас уже на березі, коли Катя була в “вухах”, сказав «Вибач мене, якщо образив» і подарував Каті дерев’яних качечок в упаковці. У нас теж є такі. Тут по пляжу ходить дорослий хлопець, підкладає качечок на лежаки і записку.

У записці написано, що він не говорить і не чує, і просить купити у нього цих качечок . Я купила відразу. А жінка поруч, яка не купила, мені каже: «Навіщо Ви купували? А раптом це обман? І він не глухий? І він просто впарює Вам копійчану дурницю? »

– Хм …. Я ж не йому роблю приємно, я – собі. І я в будь-якому випадку, залишуся зі своєю совістю, а він – зі своєю … А зараз я дивлюся на качечок в долоньках дочки і розумію: ми не одні такі. Я дістала наших качечок і помахала мамі хлопчика чотирма качечка. І вона посміхнулася. І все зрозуміла. До мурашок. Як всетаки добре, що ми море не поділили!

Мені завжди і всюди зустрічаються люди, з якими мені так по дорозі, що іноді хочеться обійняти людину і сказати: «Таке щастя зустріти тебе …»

Джерело

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*