О 2 годині ночі чую тупіт маленьких ніжок: донечка прийшла в мою кімнату. Я лежу тихо і ледь дихаю. Можливо вона повернеться до себе і не потривожить мене, сплячу…
– Мамо! Мамочко! – кличе вона трохи захриплим від сну голоском.
– Так… Що сталося? – ледве-ледве я у відповідь, не в силах приховати своєї досади. Вона замовкає, очі її блищать в тьмяному світлі.
– Матусю… Я люблю тебе …
– А я тебе…
– А я сильніше…
Лягає поруч і зразу засинає. Але її слова все ще висять в прохолодному нічному повітрі. Якби я могла доторкнутися до них і взяти, я б схопила ці слова і притиснула їх до своїх грудей… У повітрі ще тремтить тихий голос, який шепоче найкращі слова на світі: “я люблю тебе”… Усмішка торкається моїх губ, і я повільно видихаю, побоюючись, що спогад піде.
Одного разу ця маленька дівчинка стане дорослою дівчиною. А синочок юнаком… Одного разу я зможу приймати душ на самоті… Одного разу я спокійно вип’ю чашечку кави і почитаю улюблений роман… Одного разу я вийду з дому одна, не турбуючись, що мене хтось чекає назад… Одного разу я поверну собі себ …
Але сьогодні я віддаю себе ЇМ. Я втомлююся, іноді у мене не вистачає сил, але я знаю, що мене ТАК люблять і я ТАК потрібна. І повірте, це найкращі миті мого життя!
Автор невідомий
Leave a Reply