Я була людиною, яка не любить здаватися. Боролася з речами, в яких немає сенсу. Не брала недосконале, хотіла все або нічого. Розбудовувалася і ставала параноїком, коли щось, над чим наполегливо працювала, виходило з-під контролю.
І ви, ймовірно, могли б сказати, що я не спонтанна людина, що не живе теперішнім моментом. Просто я часто нерозумно забувала, що досконалість недосяжна.
Бачте, ми готові боротися за речі, на які, як ми думаємо, заслуговуємо. Ми можемо вивернутися навиворіт, але якщо щось долею нам не призначене, то цього, попри всі наші старання, так і не відбудеться.
Проста думка, але яка дуже розчаровує, так? Знаю, але це правда.
Якщо я щось і зрозуміла за ці роки, так це те, що життя не завжди згодне йти за нашим планом. Воно не завжди веде нас до мрій, часто звертаючи кудись далеко в сторону. Не кажу, що не буває періодів, коли все стає на свої місця, і ми відчуваємо захват від того, що нарешті зірвали «великий куш». На щастя, такі моменти все ж трапляються.
Але потім, знову ж таки, на зміну захопленню приходить відчуття розчарування. Ми закохуємося в чудову людину, віримо, що наша любов буде тривати вічно … А потім в одну мить все, чим ми жили і що робило нас щасливими, розбивається вщент на наших очах.
Ми старанно працюємо заради посади мрії. А коли її отримуємо, то раптом розуміємо, що це зовсім не та робота, про яку ми мріяли.
Ми підіймаємося, але потім падаємо. А потім, через деякий час, знову підіймаємося. Тільки тепер ми стали сильнішими, ніж раніше.
Життя час від часу показує нам, що немає в цьому світі речей, які ми маємо право називати своїми. Немає речей, які ми можемо контролювати на сто відсотків. Знаю, такі моменти часто ранять і збивають з ніг, роблять невпевненими, а іноді навіть нездатними рухатися вперед. Життя не дає миттєво всіх відповідей, яких ми потребуємо.
Ми не розуміємо, що відбувається, куди йдемо і яким повинен бути наш наступний крок. Перед нами невідомість, і нас лякає ця тьма попереду. Ми кричимо, плачемо, сумніваємося у своїх можливостях. Сердимося на весь світ — і все це тому, що раптово відчуваємо, як все починає валиться.
Може впасти все дощенту, але правда все одно залишиться. Як би не було важко, але нам необхідно навчитися приймати те, що деякі речі просто не створені для нас. Найважливіше, про що варто нагадувати собі, — це те, що ми повинні зберігати віру. Приймати невдачі в якості цінних життєвих уроків і продовжити свій шлях.
Оскільки те, що призначене для нас, врешті-решт, обов’язково прийде до нас.
Щось може спливти прямо з наших рук, і потім буде потрібно якийсь час, щоб це повернути, але це обов’язково станеться. Так що, будь ласка, не накручуйте себе. Не звинувачуйте себе. Не здавайтесь. Те, що повинно статися у вашому житті, буде просуватися до вас, але у своєму власному темпі. Це може статися не сьогодні і не завтра, але це все одно станеться.
Просто вірте в це.
Leave a Reply