– Вікторе, з ким ти щойно розмовляв? – Ганна загадково дивилася на чоловіка. – Коли? – спитав Віктор. – Я щойно бачила з вікна, як ти розмовляв із якоюсь цікавою жінкою. Хто вона? – не вгамовувалася дружина. – Ах, ти про це? – нарешті дійшло до Віктора. – То це ж наша сусідка. – Сусідка? Дивно. Раніше, я цієї сусідки не бачила, – здивувалася Ганна

– Вікторе, з ким ти щойно розмовляв? – Ганна загадково дивилася на чоловіка, що увійшов.

– Коли? – спитав Віктор, знімаючи з себе зимову куртку та вішаючи її на гачок.

– Я ж сказала, щойно. – Ганна не зводила з чоловіка погляду. – Та ще розмовляв з нею так захоплено.

– Де я розмовляв? – Віктор уважно подивився на дружину і знизав плечима.

– Вікторе, не роби таке обличчя, – хмикнула Ганна. – Воно в тебе й так не дуже серйозне.

– Припини говорити зі мною в такому тоні. – Чоловік пройшов на кухню і сів на стілець. – Щось трапилося?

– Сталося. Я щойно спостерігала з вікна, як ти стояв біля нашого будинку і дуже люб’язно розмовляв із якоюсь цікавою жінкою. Хто вона?

– Ах, ти про це? – нарешті дійшло до Віктора. – То це ж наша сусідка.

– Сусідка? Дивно. Раніше, я цієї сусідки не бачила. І з якої вона квартири?

– Звідки я знаю, – знизав плечима Віктор.

– Як звідки? – не вгамувалася Ганна. – Ти ж сам щойно сказав, що вона сусідка. Виходить, ти знаєш, де вона живе? Так?

– Скажи ще, що я був у неї в гостях, – насупився Віктор.

– Зауваж, це ти сам зізнався, – відповіла Ганна.

– Ганно, припини. Я просто іронізую.

– Іронізуй в іншому місці, будь ласка. А зараз я хочу знати, хто вона така, і з якої квартири?

– Господи, Ганно, припини. – Віктор занервував.

– Цього разу – не припиню. Я хочу з нею якнайшвидше зустрітися і дещо обговорити.

– Про що?

– Про жіноче.

– Знаю я ваші жіночі розмови, – злякався Віктор.

– То де вона живе? – наполегливо повторила Ганна.

– Не знаю, – упирався чоловік.

– Ти хочеш сказати, що ця сусідка без адреси?

– Ганно, ну що ти до мене вчепилася? – Віктор важко зітхнув. – Звідки я знаю, з адресою вона чи вона без адреси! Вона мені сказала, що вона сусідка. І все.

– Значить, ти спитав у неї, хто вона така? – резонно помітила дружина. – Коли вона тобі сказала, що вона сусідка.

– Можливо, – знизав плечима Віктор.

– А навіщо ти спитав?

– О, Боже, Ганно. У кожній спідниці ти бачиш свою конкурентку.

– Причому тут це?

– Як до чого? Якщо ти питаєш, хто вона така, то ти мене до неї приревнувала.

– Що? – Ганна застигла, і на обличчі її з’явилася зневажлива усмішка. – Я приревнувала тебе? До неї?

– Хіба ні?

– Ти думаєш, що я можу повірити, що у цієї цікавої пані може бути щось із тобою?

– Що? – образився чоловік. – Я тебе не розумію, Ганно.

– Це я тебе не розумію, Вікторе. Чому ти впираєшся, і не хочеш сказати мені адреси цієї жінки?

– Стривай, я заплутався… – зізнався чоловік. – Ти хочеш сказати, що ти мене не ревнуєш.

– Ну звичайно! З якого дива мені тебе ревнувати?!

– Все. Далі не продовжуй. – Віктор тут же заспокоївся. – Хоча… Тоді поясни, навіщо тобі адреса цієї жінки?

– Тому, що на ній була дивовижного крою пальто. І я хочу собі таке саме. – Ганна мрійливо усміхнулася. – Тому я цілу годину і намагаюся від тебе дізнатися адресу господині цього пальта. Мені треба знати, де вона його купила.

– Господи, що ж ти одразу мені цього не сказала?

– Так я ж тобі це й говорю.

– Яке щастя Ганно, що я не знаю, де живе ця жінка, – вирвалося у Віктора.

– Що? Ти знову починаєш? – Нахмурила личко дружина.

– Правда, я не знаю її адреси.

– Але ж вона тобі сказала, що вона сусідка? Значить, вона мешкає десь поруч. Правильно?

– А до чого тут я?

– До того, що ти з нею розмовляв!

І ця дивна, безглузда розмова подружжя плавно зайшла на друге коло…

Джерело