Природа століттями надихала людину. І ми не перестаємо вчитися у неї все новим і новим речам. Адже найкращий учитель – не повчання, а живий приклад.
Перший урок, як не дивно, від дятла: «Урок реалістичного фокусування»
Дятел багато в чому розумніший за нас. Так, він б’ється головою об дерево, але робить це він дуже успішно. Він реалістичний – він не намагається розбити дерево навпіл одним ударом, як це хочуть зробити багато з нас, і він сфокусований – він не стукає в дерево з усіх боків. Він сфокусовано б’є в одну і ту ж точку, повільно просуваючись до свого черв’ячка. Нам же потрібен не черв’як, а відразу змій, і знайти його ми хочемо не в щільному дереві, а лише в присипаному листі на землі.
Другий урок – від риби: «Урок потоку»
Риба завжди пливе проти течії і, всупереч загальній думці, це правильно. Вона це робить не для того, щоб ускладнити собі життя, а для того, щоб більше води повз себе пропустити. Так повз неї в потоці води пропливає більше їжі і кисню. Так її життя стає в кілька разів багатшими. Ми ж, на відміну від риби, завжди намагаємося плисти за течією в потоці стагнації, і в результаті замість 30 років життєвого досвіду, ми створюємо однорічний життєвий досвід 30 разів. Ми не хочемо виходити з комфортної зони і потім дивуємося, чому в житті було так мало можливостей. Ми хочемо виграти лотерею життя, навіть не купуючи лотерейного квитка.
Третій урок – від маленьких левенят: «Забруднити мордочку кров’ю».
Маленькі левенята вміють вчитися. Вони вчаться у старших, більш досвідчених, левів. Не за підручниками і розмовами, а на ділі. Вони точно знають – щоб навчитися полювати, потрібно забруднити морду кров’ю. Ми ж боїмося навіть руки забруднити. Ми сідаємо за парти і дивимося на зайця, який стоїть біля дошки і вчить нас полювати. Або закриваємося вдома і вчимося самі, а коли приходить час полювання, ми не те що полювати не вміємо, ми боїмося навіть запаху крові.
Четвертий урок (соціальний) – від собаки: «Повиляти хвостом першому».
У 21 столітті вже не важливо, що робиш ти, а важливо, на що ти мотивуєш інших людей. І прекрасний приклад дає собака. Собака не думає: «Спочатку ти мене додому приведи, нагодуй і помий, а потім я тобі буду виляти хвостом.» Собака перша віддає свої почуття і лише потім отримує натомість те, що їй потрібно. При цьому вона не змушує вас їй нічого віддавати, вона робить так, що ви самі хочете це зробити.
П’ятий урок – від змії: «Не ний».
Змія не думає: «У мене немає ні рук, ні ніг, у мене поганий зір, я народилася не в тій країні, мене ніхто не любить, мої батьки про мене не думали з моменту як я вилупилася». Змія обходиться тим, що у неї є, і ми навіть боїмося цієї «тварини-інваліда». І якщо їй щось не подобається, вона просто змінює шкуру і повзе далі без жалю.
Leave a Reply