З Ольгою ми знайомі майже рік, з тих пір як вона влаштувалася працювати в нашу компанію. З перших днів ми знайшли спільні теми для розмови і поступово здружилися.
Ольга приємна в спілкуванні, з почуттям гумору, завжди готова не тільки вислухати, але і допомогти в міру сил. Начебто і знайомі зовсім недавно, а відчуття таке, що з дитинства разом.
У нас в офісі обладнана невелика кухня, тому й обіди носимо з собою з дому. Пару днів назад я нічого не приготувала з собою і вирішила в обідню перерву навідатися в магазин, купити перекус.
Оля теж була без обіду, але живе подруга недалеко, ось і вирішила під час перерви навідатися додому і мене на домашню їжу запросила. Хоча ситуація і не зовсім мені комфортна, але колега так нахвалювала зварений вчора суп, що відмовитися було практично неможливо.
По дорозі до Ольги ми все ж зайшли в магазин, і я купила частування до чаю, віддячити гостинну господиню. Коли зайшли в квартиру Ольга знову почала розповідати про свій чудовий суп – вся сім’я ним і вечеряла, і снідала і ще й нам з нею на обід трохи залишилося.
Тарілки з недоїденим на сніданок супом і правда стояли на столі, напевно, вранці всі на роботу поспішали і не встигли в раковину прибрати.
Ольга поставила суп грітися і продовжувала розповідати який він смачний, її слова красномовно підтверджував апетитний запах, що йшов з каструлі. А ось після того, як суп був нагрітий, сталося зовсім несподіване для мене подія – Оля взяла тарілку недоїденого супу, яка стояла на столі з самого ранку, додала туди ополоник свіжого і поставило переді мною на стіл.
Складно описати охопило мене сум’яття – мене покликали в гості що б доїсти те, що хтось не встиг або не захотів? Можливо, в Ольгиной сім’ї це звичайна справа, але у нас так не прийнято, та й доїдати за домашніми мені не доводилося, а за сторонніми людьми і зовсім неприємно.
Ситуація вийшла зовсім некомфортна, довелося почати скаржитися на головний біль і відсутність апетиту, навіть таблетку попросила, для правдоподібності.
Leave a Reply